вітаю! вітаю! вітаю!

З Новим роком, любі друзі.
Нехай у новому році у вас все буде добре.
головне щасливими будьте.
ось!

Туруту скоро Новий рік)

Приходить до кінця мій 2011 рік. Все чудова. я щиро вдячна йому. я вдячна людям які були поруч. Перш за все у мене народився племінник. Це найкраща подія за цей рік. А ще я нарешті зрозуміла які чудові у мене друзі. я зрозуміла, що моє щастя ходило поруч, але я не помічала цього.
У мене э все потрібне. У мене є ви, найкращі люди у світі - мої друзі.
Сьогодні купила новорічні подарунки, прикрасила ялинку і у мене з'явився новорічний настрій.
Вже завтра розпочнеться новий рік. Рік який принесе мені багато змін, переживань, я знаю це.  Це буде важкий рік. Але я хочу єдиного, щоб те що було хороше у цьому році залишилось таким у наступному.
Я відпускаю все погане що було. І буду пам'ятати лише хороше.

Ми не знаємо, що чекає нас за поворотом

Кожного дня все більше розумію, що потрібно берегти близьких людей. Сьогодні людина є, а завтра вже може і не бути. А скільки всього несказаного, скільки всього зробленого не так. Поруч мене найкращі люди у світі. Я їх обожнюю. Страшно подумати, що я можу когось втратити. Це було б нестерпно. Я нарешті знайшла своє, от таке дійсно моє. Так добре! Я знову засинаю з усмішкою, я так люблю такі моменти.
Сьогодні здала астрономію, усний залік, я залишилась жива. Смішно?
то вам смішно лише якщо ви його н ездавали. Доми прийшла як вижатий лимон. А завтра з дітками Снігурочкою бути. Чудові милі дітки, моє Юлясько, яке чогось мене так любить. От справді, вона мене просто обожнює.
На цих новорічних ранках ти неймовірно втомлюєшся фізично, але так відпочиваєш душею. Я хочу востаннє поводити хороводи. Я розумію, що це останній Новий рік у школі. Мурашки біжать по шкірі.
От саме у цей момент мені хотілося б зупинити час. Мені так подобається мій 2011 рік. Я щаслива. Страшенно втомлена, але щаслива.
Щастя є, потрібно вміти його впізнати.

Ололо

У суботу до мене мій Вовка приїде. Радостіііі)
останнім часом стала подібна малій дитині. от справді. мама на Миколая фарби акрилові для нігтів купила, тішусь капець як)
Не хочу нічого вчити,бо все вже набридло. я так втомилась.
але я сьогодні спати н еіду)
от!)

Ау, зимонько, ти де?

Де ж ми загубили зиму?
Я хочу зими! хочу снігу!
я не відчуваю, що скоро Новий рік!
хочеться такого свята, багато лапатого снігу і гуляти.
я так вже хочу зиму.
Наша зима мені скорше осінь нагадує. Я не люблю осінь. Дуже не люблю.
Це напевне буде перший Новий рік без снігу. Ну що тоді за свято? коли немає як пограти сніжки.
Я хочу морозу такого, щоб аж цокотіли зуби. я хочу справжньої зими.

Верніть мені зиму, будь ласка, благаю.
Хочу прокинутись а за вікном багато снігу, ну от як маленька дитина я чекаю того снігу. Ніби щось він має змінити. дивна. правда ж дивна?

У мене є все, та нема зими.

Виконано

1. прибрати у хаті
3. надрукувати інгліш, усні теми для говоріння
5. попрати костюм Снігурочки
4. хоча б прочитати сценарій новорічних ранків.
і зараз гоу ту інгліш  
2. піти на інгліш
Залишається :
6. почитати мову.
7. поговорити по телефону.
8. написати твір з мови.
9. написати твір з зарубіжки.

Список того що я маю зробити за сьогодні

1. прибрати у хаті
2. піти на інгліш
3. надрукувати інгліш, усні теми для говоріння
4. хоча б прочитати сценарій новорічних ранків.
5. попрати костюм Снігурочки
6. почитати мову.
7. поговорити по телефону.
8. написати твір з мови.
9. написати твір з зарубіжки.
на все це у мене десь годин так 6)
ну понеслась)
буду відмічати як щось пороблю)

Все стало на свої місця, все добре

У мене все добре. Відчуття повного балансу. Зараз поряд усе що потрібно, потрібні люди поряд!!!
Я все більше розумію те, які у мене хороші друзі. Таких друзів ще пошукати треба. Вони завжди праві, от справді.
Поруч люди, які завжди зігріють, вислухають і допоможуть.
Звичайно зараз щось змінилось, але я не стала менше любити вас. Моєї любові вистачить на всіх, повірте.
Я ніколи не забуваю людей просто так. Навіть ті кого варто було б викинути із життя, все ще залишаються зі мною. Я сумую за нею, трішки.
Я щаслива людина. Страшенно втомлена, але така щаслива. Я вже не пам'ятаю коли була така щаслива. Ще напевне тоді, коли Вовка мій народився. От!
Мар*яна щаслива.
Розумію що я потрібна, так приємно. Я як маленька дитина увагою тішусь.
Дякую тобі велике)
цьом-цьом-цьом)

Привіт депресія! Давно не бачились.

Мар*яна дура! повна повнізна.
Переконалась у своїй дурості, тупості і взагалі.

у відчаї! от так завжди!
ПРИДУРОК я! придурок!

Залишилось 25 днів

Трішки втомилась. От так чогось з середини втомилась. але така лінива стала, що це капец.

у мене все добре. мені добре, от справді. все буде добре, все просто мусить бути добре. Мені тепло, я відчуваю тепло і від цього приємно. Від цього хочеться усміхатись.
Але!

але втомлює школа, буденність, те що вже так хочеться відпочити, хочеться впасти в сплячку, щоб виспатись ще на один семестр. але залишається 25 днів. 

у мене ще стільки планів на цей не завершений рік. 25 днів, а я ще маю зробити дуже багато.

Інесс, мій коханий Інесс*

  Моїй найкращій вже 17 *__* 

Вона для мене важлива, дуже. Це та людина, яка з першої розмови і до останнього подиху. от чесно.
ми настільки похожі, що аж самим дивно. це ніби одне життя, але в різних країнах. 
Я так сумую. Іноді щимить і хочеться просто обнятя, і здається що так сильно, що задушити хочеться. Вона моя, справді моя людина. 
А як ви думаєте буває дружба з першого погляду? У нас саме таке. за свіх 4 роки нашої дружби, бачились ми від сили місяців 2! все) але важлива вона так, ніби народились ми разом)
Інесса моя люба, будь завжди щаслива. Нехай у тебе все буде добре. Щоб ти нарешті знайшла своє кохання.А цього року приїхала до мене, якщо не на випускний, то хоча б на літо. Я тебе люблю дуже, і сумую старашенно. Ти ж мені як сестра, ти частинка мене, а памятаєш одне серденько на двох. ми з тобою нерозлучні. і нехай між нами тисячі кілометрів, і не бачились ми вже більше року. але я завжди з тобою.Ти ж знаєш, я завжди вислухаю, підтримаю, я завжди буду з тобою. я обіцяю!!! Чуєш обіцяю? і лише скайп рятує нас. Навіть там вона може викликати в мене щиру посмішку.Ти у мене найкраща і найгарніша. 
Ти моє чудо *___* 

Зима *__*

Давно я чекала зиму. хоча холодно і брр як холодно. але нічого.
мене тішить думка, що вже зима. не люблю осінь, от просто не люблю.
Я хочу снігу, гарного лапатого снігу.

Усе добре)
Хоча так раптово все змінюється, що  я не встигаю за подіями.
люди мене дивують все більше і більше.
але це лише гарні здивування, гарні.

моєму Вовкові сьогодні 3 місяці, він у мене великий вже)

Завтра буде вже зима

Останній день осені і все буде добре)
Я таки дочекалась її завершення. і , як на мене то вона завершується навіть дуже добре.
я усміхаюсь. самій дивно, але я усміхаюсь.
У мами сьогодні День народження. Сидимо з нею дома) добре так)

А далі вже зима. У пятницю в моєї Несс День народження)
я люблю її дуже. от дуже.)

Приходиться платити за власні ж дурниці

Ну от чого як тільки я збираюсь все так просто розвязати, людина втрачає інтерес.
таке враження шо я стала байдужа.
не весело.

я було навіть подумала що все буде добре. але як виявилось напевне не сьогодні.
мені захотілось виправити становище.
я вчора до такої степені хотіла діяти, що мала попрощатись із минулим, але воно н евзяло трубку. тому я зробила це заочно.


я відчинила двері у майбутнє, але там поки що я не бачу нічого.
от так у мене завжди, ми міняємось ролями. так завжди.

Ну як? як у цьому розібратись?

Я заплуталась у собі. чесно. але пити більш не будем, не помагає виявилось.
я тільки більше заплуталась.
а кожен говорить своє. Хтось за, а хтось проти. а я?
а я незнаю. незнаю як буде краще. я незнаю чого сама хочу.

я не шкодую ні про що те, що було учора. все було добре. все так мало бути.

Нікакулічка*

Ух учора ми гуляли, причому класом. Нашим крутим 11-Б)
то було шось, чесне слово. такою нікакулічкою я ще не була.
ех зате згадати буде що.
і то тільки я можу на питання мами, чи я п*яна, сказати шо я знаю.
а Катя мене любить. вона вже так за мене переживала шо то капец. і ще ... мене...тож...
ех я відчуваю себе якимось стервом. чесно. шкода блін!
але вечір був шикарний. от шакарнєйший.
гарна компаха, дужееее.
я люблю вас кохані мої*

Привіт, мій кіт*

Усе чудесно.
Єдине чого хочу то мандаринів, вже злупила пів кг.
хочу ще)
а ше, щоб хтось прибрав після мене кружку з-під чаю, бо лінь.
купила фізику, то значить треба вчити)
бувай, не забувай*

7 днів*

І знов сьогодні вчуся)
Це вже гірше ніж 2 твори написати, сьогодні астрономію учу.
а завтра от ну впевнена, що її не буде.
ну от чуття якесь таке у мене)
але нічого, організм якось звик мало спати.
вчора ще довго лежала і якась така маячня у голову лізла. а я усміхалась.

ахахха а проснулись ми сьогодні на уроці 5 десь) і то така вже дурь хапала)
ой Мар*яна вчиться)

8 днів

Мар*яна сьогодні не спить, Мар*яна сьогодні вчиться.
І якось легко так, а попереду ще куча роботи)
нічого прорвемось)
Все буде добре. Все просто мусить бути добре)

сьогодні по вулиці йшла, і згадалось мені оте муркотіння на вушко. сміялася, ой як сміялася.
я дякую*

Я любитиму тебе, обіцяю, сильно

У мене все добре. От так добре-предобре. І байдуже що хвора, і враження таке що ще раз чмихну і помру. І не повчила я нічого. Але чогось усе добре.
У вас ніколи такого не було, щоб нічого не сталось а вам добре?
якщо ні, то ви прожили життя марно.
Я нарешті планую узятись за навчання. І скоро новий рік, ялинка, подарунки. Та все буде так як потрібно. Я розумію що задоволена своїм 2011 роком. От чесно. Цього року я досягла усього чого хотіла.
Він був набагато кращим за попередній. Він був чудовим.

.

Ой ой ой

Учора приїхала з рівного. Тиждень була у свого Вовки. Втомлена скажено, бо за ці канікули не виспалась ні грама. але я ні про що не жалію. Він у мене таке щастя, що дорожче всього на світі.
А ще я хвора. ой як я хвора. Нежить, горло і температура. Що ще потрібно? Зате плаття купила. Таке ум червоне плаття.
І чмихати я вже втомилась.
Апчіх!

Новорічна лихоманка

А за вікном ішов сніг. Такий лапатий, гарний сніг. Це той найперший сніг, який я так чекала. А далі буде вже зима. Я так надіюсь на це. На хвильку подумала було що полюбила осінь. Але таки ні. Не дано мені любити осінь. Не дано.

Я так вже хочу зиму. Якщо зима, то скоро Новий рік. Я так люблю це свято. Бо Новий рік це означає куча мандаринів, ялинка, все таке гарне і  святкове, веселі і усміхнені люди. Це означає новий рік, який я проживу вже зовсім по-іншому. Це означає Вовка дома, і я така вже п'яна цілуватиму коханих людей. Я пам'ятаю бажання яке загадала минулого року. Раджу бути обережнішими з цим. Бажання збулось. Але від нього було не лише добре, було і погане. Обачні будьте у всьому. Та буду й цього року загадувати бажання. Буду. Така я вже людина, ступаю на ті самі граблі тисячі разів.

Я так вже хочу свята. Набридла буденність. Набридло. 

Подивилась мульт Переполох перед Рождеством. 

А ви дивилися його? 

Я раджу.

я знову згадую 2010 рік. було теж саме. так само я чекала зиму.

Мечтать не вредно, вредно не мечтать

Учора було 11.11.11 як кажуть одна хвилина для мрії. А я свій шанс упустила.  Прийдеться рік чекати.
Якщо чесно, то я вірю у цю магію чисел, вірю у гороскопи і все таке інше, що більшість називає брехнею.
Але напевне не для мене був цей день.
Для мене буде інший, знаю.
Та і бажання у мене одне, ще збудеться обовязково.

Иногда нужно напиться, чтобы понять, что вообще происходит в твоей голове.

Я вичерпана.
Розумію, що починаю здавати позиції. Я просто стаю слабкою, такою слабкою, якою не була ще ніколи. І сльози стали невід ємним фактором кожного тижня. Я ж була сильна, дуже. Здавалось загартувалась від найстрашнішого, а насправді вражає елементарне.
Немає людини яка ніколи не давала мені здаватись. Можливо й зараз я б писала зовсім інше тут. Але немає! немає тієї підтримки!
Я ненавиджу себе таку. Я плачу у двох випадках: від невизначеності і від того, що мене ніяк не можуть зрозуміти.
Я так сумую.
Пережити листопад. Пережити один єдиний місяць, а далі все буде добре. Я надіюсь на це.
Залишилось 20 днів, пекельних днів.
Якщо я раптом помру, знайте то від розпачу. Я більше не можу боротись, робити і діяти. Це ніби битись у стіну завтовшки кілометр, як ви думаєте ефект є? А ніякого, і відчуття що битися прийдеться довго, а стіні то буде ходьби що.
Я більше не розумію, що у цьому світі потрібне.
Я не знаю що робити далі. Я на місці стою, в той час коли рухатись треба вперед.
Я втомилась...
Тарас сказав, що напитись потрібно. І чомусь здається то мені, що так і буде.
Я хочу розібратися в собі.

Ох, кожен вівторок подібний до пекла! у мене появилась якась алергія на певний тип людей, ну так вже бісять вони мене, що не витримую.У них якась безглузда параноя, лікуватись треба!

Коханнячко моє мале)

Ото є моє щастя*
А з ним у мене дні летять, як години. І сміється він так щиро. Ніколи б не подумала що у 2 місяці дитина може бути настільки розумна. А він вже щось старається розказати.
Я його люблю найбільше за все у світі, він моє щастя*

Мене починає нудити від людей, дурних і нерозуміючих людей

Як же я втомилась від людей. Від дурних, безглуздих людей. Це навіть не люди, а пародія на них. Я розчаровуюсь у людях, що день то все більше. Сьогодні до сліз довели, від тої несправедливості, від того егоїзму. Ну от чого завжди потрібно грати лише одними людьми? ну от чого? і не цікавить нікого чи ще можете, чи ви вже виснажені. Нікого не цікавить, що я о 9 відключаюсь миттєво, що багато обовязків, багато думок, які і так обтяжують. Я не можу вирівнятись, все тягне донизу. Я втомилась. Нікого не цікавить, що я не маю часу навіть коли поїхати до свого Вовки. У такі моменти я зла роблюся, дуже. І образливо що друзі підводять. друзі!

Болить голова, скажено болить голова. А завтра астрономія. Ну що за день?

Я скучила, дуже. Чуєш? Мені так сильно чогось не вистачає, а можливо когось. І щось мені підказує що цього в магазині не купиш. Я відчуваю пустоту. Я так скучила... дуже. сильно. А ми розтягнули нашу дружбу на відстань натягнутої нитки.  Вона врізується у руки. боляче, так аж до крові. І я знаю, що скоро здамся, я відпущу ту нитку, розірвавши раз і назавжди все що було. Я втомилась, руки ослабли, а ти все не відпускаєш зі своєї сторони. Ми кожен держимо цю нитку із своєї сторони, не відпускаємо, стараємось зберегти щось, хоча розходимось у різні сторони, робимо боляче самі собі. Ми з тобою дурні. чесно. Хоча я навчилась багато у тебе. Я починаю забувати тебе. це страшно. Чесно. Щоб згадати те, що раніше саме випливало у памяті потрібно довго копирсатись у залишках спогадів.

слова, такі вже тьмяні й непотрібні, а так багато ще означають

Хотіла написати про те, що купила мандарини. І той їх запах для мене з святом асоціюється. Більше ніщо так не піднімає настрій, як сам цей запах. А ще що я все рідше згадую людей які далеко. Вони постають уже якимись розмитими постатями у пам'яті. Я боюсь забути їх. Забути найголовніше.

Але вибачайте написати толком нічого не вдалось, усі такі вже гарні слова, що крутились у голові кудись зникли. Найкраще випливає тоді, коли додому йду сама, от тоді і записувати треба.

Коли ж уже кінцева точка буде?

Сказати често, то  я втомилась. Організм виснажений. Потрібно відіспатись, але в чому проблема, що  й спати не можу. Бісить багато буденних речей. У школі холодно, набридли курточки і відморожені руки. А в 11 кабінеті муха бідненька замерзла. бісить що перенесли канікули, в той момент коли вони мені саме потрібні. Мені потрібно відпочити. Їздила на Львівщину і так мені хотілось залишитись.
Бісить, що кожен очікує від тебе щось велике, а сам ти невпевнений чи зможеш виправдати це. Втомлюють люди, що не вміють сміятись. Виникає бажання кинути людей у фотошоп. Неля сказала що я дурна, і що таке є неможливе.
Я чогось незнаю що хочу. Чогось не вистачає..
а він такий хороший виявився, навіть дуже)
Хочеться відпочити, причому від усього.

Я його сина-масина весь час називаю*

Сьогодні чадо моє забрали, Вовку. І так мені вже скучно за ним, що то капець. За 2 місяці я звикла до того, що дома завжди мене чекають. І зразу від дверей Наталя йому каже, що хресна його "не путьова" прийшла. А він регоче так. Напевне кращої усмішки немає ні в кого. Я люблю його цілувати, за день напевне більше сотні разів. І очі в нього такі карі-карі. Навіть Наталя визнала, що любить він мене найбільше за всіх. Такі ми вже якісь похожі, чи то що. Коханнячко то він моє єдине. Завтра прийду, а дома порожньо. Сьогодні цілий день стримувала сльози. Я знаю що скоро звикну без нього, але його ж то так не вистачатиме.
А далі залишається збирати гроші на дорогу. І чим по швидше їхати у гості)

Сьогодні бачила веселку. І згадалися слова, що для того щоб побачити веселку слід пережити дощ.  Пережити чи перестраждали. І я таки дочекалась тієї веселки у своєму житті. Я змогла, я зробила, я молодець. Я розумію, що стала змінюватись. Не зовнішньо. Характером. і я не знаю чи добре це. не знаю...

Дождь. Забытые признания в любви...

Ну от і почалася осінь. така як я її чекала. Холодний дощ, вітер і надмірна вологість повітря. Осінь не приносить нічого, вона лише забирає. недавно зрозуміла, що таки сумую за тією яку втратила. Чогось не вистачає таки.
Сидимо із Вовкою самі дома. Він сміється і любить закидати на мене ноги. А я цілую його по тисячі раз на день. А він лише сміється. Хоча маленький але любов він відчуває.
Приходить розуміння того, що не потрібно розмінюватись на дешевих людей. Гнилих з середини. бо потім так огидно розуміти, що так глибоко помилялась. Люди б'ються у відчаї розуміючи свої помилки, а я вже просто змирилась зі всім. Життя поступово відкидає людей у яких вийшов термін придатності у моєму житті.  і це правильно. усе у цьому світі правильно. Безглузді дзвінки. непотрібні повідомлення. здавалося свої, але такі чужі люди.  А листя осипаєть, дерева оголюють свою душу. а я все глибше закутую ту свою душу, щоб ніхто не відчув.
І все у мене добре. осінь, а у мене все добре. є кого любити, цілувати і віддавати любов. а це я вам скажу річ головна.

30 днів осені. дні навіть не ідуть, а летять. я не встигаю обертатися назад. А позаду залишаються люди. Я дивуюсь, але усе чудово. Мені знову сняться гарні, кольорові сни. Я автоматично прокидаюсь о 7.30.
 Сьогодні будемо вітати Нелю. Хороша вона. Люблю я її. І ті мої колишні А-ки, так вже швидко прижилися з нами, що от зараз без них вже неможу. Та й своїх забути не виходить, я не хочу забувати. Принесли у школу альбом, усі там разом, усі такі щасливі. І так вже защимило. Сумую за вами  то як... З життя тривалістю 17 років, щасливих 9 викинути не вийде.
Сьогодні місяць моєму хлопчику. Найкращому створінню на землі

Турутуту

А за цей тиждень я встигла виграти в турнірі з правознавства, хоч як то важко не було. Зрозуміла, вже вкотре, що не потрібно людей судити, якщо не знаєш їх. Стати хресною для свого коханого племінника. Напитись за його здоров'я. Почула від близької людини, що він мене любить. Дати інтерв'ю у газету. Написати Кр з геометрії. Готуватись до турніру з географії. А у суботу каток, нарешті. Виснажена скажено. 
Але ж я молодець чи не правда?

Щаслива*___*

Усе чудово, все так як навіть і не уявлялося. Це відчуття постійного руху, коли немає часу зайти у контакт, та й бажання немає. У мене є племінник, маленьке сонечко яке світить мені кожен день. А заради нього я можу проснутись коли завгодно. І то неперевершене відчуття тримати щось неймовірно маленьке на руках. І росте він кожен день і то є так приємно.
У мене є чудові друзі, яких я дуже люблю. Вони поруч, завжди. Вони виконують бажання.
Мені 17. Все залишилось так як і було. Я щаслива.
І нехай там буде що буде а все у нас вдасться.

залишилось 2 дні

Ну що сказати? майже вже змирилась

1 вересня. 5 ранку. цей день я не забуду ніколи

Приємно просинатись і знати, що є заради чого жити. Коли сказали, що він народився я плакала. Від щастя я захлиналась слізьми і дякувала їй, найкращій у світі сестричці, за племінника. А він такий малесенький, милий і найкращий. Для мене він напевне завжди буде найпершим, найкращим, моїм. І я настільки щаслива, що словами це описати не можливо. Це рідне, це своє, це незабутнє. 
Я люблю тебе мій маленький племінник*

шість годин

  Літо, а я йому вдячна. Я вдячна кожній людині, яка зробила це моє літо, таким особливим. Це було незабутньо. І чомусь у мене нема відчуття того, що воно вже закінчується. Я так і не зустрілась з Інесс. Людиною яку я обожнюю за те, що вона у мене є. Рік. Цілий рік я її не бачила, а далі буде ще один . Це єдине за що я зла на літо, воно не подарувало мені її. Ту, яку я знайшла саме літом. 
6 годин, рівно стільки залишилось до початку осені. Будуть холодні дощі, під якими вже не так приємно буде гуляти. Не буде того, хто б зумів зігріти. Не вистачатиме тих усмішок, поглядів, не вистачатиме людини...  Це буде по іншому. В крові ширяє якесь дивне відчуття. Чи це мандраж перед отим останнім першим дзвоником, чи просто осінь вже відчутна у повітрі. А я так і не можу вивчити вірша на перший урок. Я просто не можу його запамятати, не можу. На зміну гулянням і сну до 11, прийде дзвінок будильника. Перші тижні я його ненавиджу, а далі звикаю. Я вже очікую того хронічного недосипання. І бажання просто відпочити. Це буде вже скоро. Це все розпочнеться взавтра. У мене залишилась єдина остання осінь дома, з друзями, в школі.  Вже осінь обійдеться без депресій, це буде інша осінь, це буде особливо. 


А я чекаю свого малесенького чуда, заради якого варто буде жити. Я зроблю усе, щоб він був найщасливішим у світі. Абсолютно усе. 

залишилось 3 дні...

Це вже капець, причому повний!

У кожному вбачалось щось знайоме

Нагулялась, ноги аж гудуть. Але мене втомлює місто. Переповнені вулиці, затори і повітря просочене викидами. У кожного свої справи, хтось заклопотано поспішає на роботу, а інший легкою ходою гуляє по вулиці. Красиві, закохані пари які обійнявши один одного сидять у парку. І дітки такі щирі, які до незнайомої мене говорять добрий день. І нікого знайомого. Немає навіть кому усміхнутись. А коли й зустрічаєш когось, то це вже радість. Маса людей, сірих, чужих, непривітних.  Я не люблю дивитись на місто крізь вікно машини, це так все сіро і буденно. Здається що там нікого живого, а це лише все тіні. І картинки змінюються, люди не помічають один одного. 
Я знаю, що скоро звикну до цього шаленого життя міста, але це буде згодом. А зараз воно мене втомлює. 

Програла, визнаю

Я буду сумувати. Так, я справді визнаю, що буду сумувати. Буде чогось не вистачати, я ще незнаю чого, але чогось це точно. І згадувати буду я все рідше, та ти не забувай. Бувай.

Втомилась, потрібно просто відпочити...

Огидно, неприємно, страшно, коли близькі тобі люди стають чужими, вони стають близькими комусь іншому, не тобі. Деякі на зло, деякі бо так їм краще. А люди які тобі були байдуже виявляються потрібними, можливо для того щоб замінити тих раніше важливих, а можливо ми просто не помічали важливості цих людей.
І перше враження оманливе, я знаю це, але я ну от не переношу навязливих людей. От бридко мені від тих смазливих хлопчиків, які так і рвуться познайомитись. Не хочу, не люблю, ненавиджу.
Та я завжди страждаю із своєї доброти. Це все вже так набридло. Коли ж хтось почне робити щось для мене? Для того щоб і я була задоволена, щоб і мої бажання в певний вечір були здійснені. Чекаю...

Вже майже за тиждень я буду доросла...

Останні години літа... 
Я вперше повністю задоволена своїм літом. Раніше завжди щось хотіла змінити, а зараз нічого. Абсолютно нічого. Все так, як мало бути. Потрібні люди, потрібні місця, потрібні емоції.... А головне, що плани здійснені усі.. І не вистачає лише одного пунктика для здійснення всіх мрій... 
Останній години літа, і я здійсню все те, що ще не встигла... 

Катя, ти моя точка опору

Знаєте приємно відчувати, що поруч є людина на яку можна покластись. Це як точку опору мати. Вона мені говорить, що любить мене. І то є так приємно, бо це ж щиро. Приємно було, коли вона гріла мене, один піджак на двох і я боса по нічній Демидівці. А ще зимою у нас рукавичка теж одна на двох, і кишеня. Якась така була хвиля, таке відчуття приємне. І ми ішли, ішли і добре так було. Ходили міряти туман, сміялись, говорили. З нею можу говорити й говорити, вона в мене філософ, і завжди обіцяє вбити всіх хто образить мене.  Гукали щастя, щоб воно знайшло нас скоріше. І буде у нас усе добре, я знаю.
Я все одно не зможу написати все те, що крутиться в голові. Я її люблю дуже, вона мій геній)

на 120-ому кілометрі від нас

Любов розбилась на 120-ому кілометрі від нас. Колеса байдужих машин зрівняли її з дорожнім покриттям, не залишаючи і сліду. Вона зникла в момент розуміння, що нам більше не зустрітись. І лише в пам'яті крутитимуться красиві події з того періоду життя. Вона розбилась на 120-ому кілометрі від нас. Так безжально, жорстоко і ніяково, так паралельно...  Ти ще старався щось говорити про можливо, про колись, про майбутнє і сам у це не вірив. А я затискала руками вуха, і повторювала, що ніколи, ніколи. І мовчки дивилась на сліди на асфальті. 

Вот она, истинная свобода – обладать тем, что тебе дороже всего, но не владеть этим...

Я ніби б'юся у кімнаті шукаючи вихід, та все чомусь пропускаю його. Чи може я виходити не хочу чи щось не дозволяє вийти. Це ніби ланцюг який відпускає на відстань сантиметра до дверей. І я все тягнусь і тягнусь, та марно. Він робить лише боляче врізаючись у тіло.

Та скоро я зберусь із силами та вирву цей ланцюг. Я все таки відкрию ті прокляті двері. І впущу щось нове у своє життя. А зараз і далі, як собака на прив'язі.

  Чогось не вистачає. І на тому місті дірка у якій гуляє вітер. А я все шукаю того хто заповнить мені ту дірку. Та все не ті, не ті. Вони навпаки роздирають її все глибше. А я хапаюсь за кожного в надії віднайти потрібне, а дірка все росте й росте. Чомусь ніхто не підходить, чомусь усе не те. Я знаю що десь є потрібне, але де? я все боюсь пропустити потрібну людину, боюсь зробитись величезною діркою. Без почуттів.. без емоцій...  І всі говорять, що пройде. Люди які самі плакали у мене на очах говорять, що пройде. Люди яких у один момент я змушувала повірити у себе, тепер хочуть змусити зробити щось подібне мене. здалась.  І всі говорять щось про силу, що сильна я... сильна я.... сильна і здалась... страшно? от і мені страшно... Таке огидне відчуття порожнечі, коли ти не знаєш чим її заповнити...

І я незнаю, чи вийде попрощатись знову...

  А я не хочу з тобою прощатись, чуєш? НЕ ХОЧУ! не хочу останньої зустрічі, останніх обіймів, не хочу останніх слів на прощання. я не хочу жити лише телефонними дзвінками, та й вони стають усе рідшими. Я знаю, що це буде набагато болючіше ніж щоразу серед ночі прокидатись і дивитись чи нема пропущеного. а телефон усе мовчить та видає заставку... жодного пропущеного... жодного від тебе... я не хочу жити від цих останніх зустрічей до наступних... я не звикла віддавати. розумію що відпустити прийшлось би, яка різниця зараз чи через ще якийсь час. АЛЕ Ж НІ! Раніше думала що обов'язково попрощаюсь, але зараз розумію, що  не зможу. Я буду або занадто багато говорити, про щось безглузде, непотрібне, нецікаве. Я буду говорити просто щоб не чути інших слів, не чути думок. Не чути того що змусить здригнутись. Або ж я буду мовчати. Я не зможу вимовити ні слова... Я буду лише дивитись у очі і мовчати...
Занадто багато мені приходилось прощатись... занадто багато дорогих людей приходилось залишати... занадто багато з них змінювались після цього прощання... Найстрашніше не мати можливості попрощатися знову... І картати себе за те, що тоді, востаннє, не змогла сказати усього...
Літаки літають, поїзди рухаються, люди все кудись спішать, прощаються... а я не вмію прощатись, я не хочу...я не хочу останньої зустрічі, я не хочу прощатись... 

Зате нам весело було...

Змокла. Прийшла додому мокра, як цуцик. А мама дивувалась чого це я така щаслива. Бо ж друга ночі, а я аж до кісток помокла. А дощ ішов, такий як я люблю. І добре так було, та байдуже що буде)

а далі буде осінь...

  Неймовірно холодні ночі, і літо на літо не схоже. А у таку ніч хочеться обіймів, ніжних слів на вушко і просто відчувати себе потрібною. І ті обійми десь далеко, напевне так само мерзнуть думаючи про те, чому не бути. І від розуміння цього стає ще холодніше. Здається, що холод проникає прямо всередину при цьому заморожуючи все, навіть серце.
Навколо безліч людей, які можливо і зігріли б руки, але душу зігріти вони не зуміють. 
І залишається лише це, зігріті руки, та замерзле серце.

Однокласники не бувають колишніми, однокласники це назавжди... ... 9-Б (2009-2010)the best

  Пройшов рік з того часу як ми розійшлися в різні сторони. І ще навіть рік назад я не уявляла як буду без кожного з них. А вже рік пройшов, рік. Чим старшим стаєш, тим швидше іде час. Я їх не забуваю. Завжди пам'ятатиму ці незабутні 9 років. 9 років усмішок, радощів і дружби. Наша ж дружба справжня, вона починалась з дитинства. Ми знали один одного ідеально, ось до цього періоду, а зараз? Зараз кожен дорослішає і змінює переконання. Дехто цурається, дехто навпаки все ближче прив'язується. 
  А щодо мене, то я не забуваю їх. Вони всі ті кому я віддавала клаптик серця. Мені приємно слухати їхні розповіді, про життя десь там, де вони є. І хоча все притихає, і можливо комусь здається що мені начхати, але це брехня. Я не викреслила із свого життя жодну людину із мого коханого 9-Б, чуєте, жодну.А ви хоч іноді звоніть, обовязково обіймайте при зустрічі, чи хоча б просто пам'ятайте.
  Я люблю вас, так як завжди любила. Передивляюсь часто наші фото і дечого не вистачає, аж до болю так не вистачає.Випускний альбом, я щоразу його розгортаю коли він потрапляє до рук. А зараз у кожного нові друзі, кохання і все ніби відходить на другий план. Але ви для мене завжди будете особливими. Людьми, яких я називала, називаю і буду називати святими. 

Це називається ДРУЗІ)

  Учора мені троянди подарували. Такі гарні, рожеві троянди. Та головне, що людина хороша подарувала.
Сашка, дякую тобі дуже*

Тепер про вічне, про "кохання"

З вчорашнього вечора в голові одне запитання: "Чого у нас таких, як він немає? Ну от чого?"
А він далеко, навіть дуже...

Печально...

  Зібралась подивитись на зорепад, красиво ж це. Підготувала вже декілька бажань. А в наслідку? Небо хмарне, жодної зірки, лише місяць моторошно визирає з-поза хмар...

ехх напевне не судилось...
  А у дитинстві мріяла про телескоп, от так сидіти і дивитися на зорі, усю ніч. Ця ідея і досі не покидає мене. Можливо колись так і буде...

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко

Мне говорили про большой город и про все будет хорошо, а у самих даже губы могли лечь под поезд и не задрожать.

Стерво

Занадто довгий час була хороша, мила і добра. А злість збиралась, збиралась і зараз таке відчуття що її надлишок, причому дуже великий. І будь що в ярість приводить. Я розумію, що втомилась. Втомилась від людей. І хочеться когось так вдарити. 

Ви бережіть собори душ своїх...

     Друзів обмежую дуже вузьким колом. Лише ці люди мене знають справжню. Вони мають ключі від моєї душі і завжди закривають за собою двері, щоб протягу не залишати.

Ну й от терпіти я не можу мало знайомих людей, які так і рвуться тобі  в душу. Не знайшовши дверей, вони беруть до рук скальпель, і ріжуть... ріжуть... Та діставшись цілі, вивернувши мене назовні, зазвичай забувають зашити ту дірку. Такі люди цікавляться всім і всіма забуваючи зовсім якими вони є самі.

Возраст это всего лишь цифра. Она не определяет ум человека и его взгляды на жизнь. Всё зависит не от прожитых лет, а от пережитых обстоятельств в жизни.

Сьогодні мені сказали, що я подорослішала. Не виросла, не змінилась, а саме подорослішала. Залишилася та ж усмішка, та ж зовнішність, та ж поведінка, але от погляд не такий. Цей погляд дивиться кудись уже далеко в майбутнє. Як не дивно, але я не заперечувала цього. Сама розумію, що стала реальніше дивитися на речі. Але я не змінюю своїх принципів, дотримуюсь обіцянок. Не люблю коли мене ідеалізують, але часто ідеалізую інших, розчаровуючись потім у них. Я осмислюю все це, але змінити себе виявляється не так просто як здається. Це приходить у кожного з часом.

А може я просто сумую...

  Іще одна безсонна ніч, за цей тиждень вже п'ята. Треба припиняти нічні розмови по телефону, бо відчуваю що організм мій вже навіть не вижатий лимон, це гірше. Дурні, безглузді думки лізуть у голову. Ну от не можу спати з того часу як приїхала додому. Не можу!

В жизни каждой девушки обязательно должен быть друг. Именно друг. Парень. Почему-то именно они находят правильные слова, обнимают искренне и всегда найдут на тебя время...

   А у мене таких друзів кілька, тому й щасливою себе назвати можу. І чомусь вони розуміють усе краще ніж інші. Важливими вони є у житті. А ще їх можна обіймати й цілувати просто так. Ну от коли вже геть буває погано, коли ніжності не вистачає.  

Я ще колись у гості завітаю

Раніше думала, що розлюбити - це буде тоді, коли всі повідомлення стерти зможу. Чогось вони були такі важливі для мене. Та зараз розумію, що це зовсім інше. Це тоді коли ти перестаєш думати про все це, байдуже що там глибше збережено в історії повідомлень. Коли все це викликає лише усмішку і іскра вже не спалахує. Коли перестаєш загорятись від людини, тоді потрібно шукати іншу, яка б підкидала дрова у вогонь твоєї душі. Те почуття зникло так само невідомо коли, як і появилось. Я хотіла вбити його, хоча воно і так само собою помирало.Найбільше я боялась, щоб не стати байдужою. Бо та байдужість поглинає, тоді здається, що нема для чого тут жити на світі. Але все стало на свої місця, і думки тепер зовсім про інше.І залишилась на згадку дружба. І я щиро рада за тебе, от чесне слово рада. І щастя я тобі бажаю. 

Друзья как очки: сначала придают тебе умный вид, потом утомляют. К счастью, иногда попадаются классные очки

  Два місяці літа пройшли незамітно, вони навіть не пройшли, а пролетіли.  Та я задоволена ними. Встигла зробити багато того такого, про що потім можна буде згадати з усмішкою. Багато подій, багато емоцій, багато людей. Знайшла нового друга. От такого друга з друзів. Не забуває він мене. А це я вас скажу є головне!

Больно смотреть на друга, который морально умирает у тебя на глазах

   А сьогодні приснилось, що я втратила друга. Проснулась від того, що захлинаюсь слізьми і так мені боляче було.
   Ми останнім часом стали справді віддалятись, але все минеться я надіюсь. Важко буде втрачати його. 
А він цього не прочитає, а якщо й прочитає точно не зрозуміє, що про нього. 

Чорт! не хочу їхати...

  Зібрала свою здоровенну сумку і вже готуюсь завтра вирушати. Але чорт забирай якось так не по собі. Чогось цього літа я скрізь приживаюсь як у дома.
І сьогодні останній вечір з моїми коханими друзями.
  Останній вечір...

Чудесне закінчення 2 тижнів відпочинку...

   Вперше прийшла додому на світанку. 5 ранку а я повільною ходою йду додому. Як гарно там сходить сонце, така красива лінія горизонту. Такого я не бачила ніде. І як не дивно але не було вже тої втоми яка була десь о 2 годині, і спати не хотілось. Ще навіть у контакт зайшла. Це був чудесний вечір і ніч. 
   НЕЗАБУТНЬО!!!
І більше в мене слів нема...

Таке не забувають) Спасибі їй*

    У суботу святкували День народження моєї Наталочки. Такого гарного вчора ще не було. Це було не те що добре, це було неперевершено. Гарний настрій, гарна компанія, гарний привід. Якоюсь традицією став мій приїзд до неї на святкування, а  щороку святкуємо все краще і краще. Перевірила свої можливості, і запевнилась, що до випускного готова.

А саме смішно було зранку все згадувати, як в о 2 ночі по селу ходили і співали і ще багато чого. Всього навіть описати не в силі, що ми змогли зробити від 9 вечора до 4 ранкую. І взагалі цей вечір я ще довго буду згадувати.

Висоцько. Мій тато народився тут

Майже тиждень на Львівщині. Тут я провела величезний кусок свого поки що короткого життя. Я знаю тут напевне все, кожна дорога, стежка, річка - все моє, все рідне. І так мені тут добре. Люблю просто сидіти у саду. Тут дуже гарний сад, з моїми улюбленими яблуками. Просиджую там що дня годинами. Тут люди хороші і мова зовсім інша. Я до такої степені просочуюсь усім цим, що стаю зовсім така як вони. Львівський акцент який відчутно зразу. А я так люблю усе це. І так мені приємно, що люди впізнають мене, вітаються. І хоч село тут геть маленьке, але люди пишаються тим, що тут народився видатний художник Іван Труш. Для них це щось своє, особливе. А ще друзі тут у мене, які знають мене такою яка я є. Їм байдуже звідки я, і ким я є там, в Демидівці. Вони знають мене таку, просту і веселу Мар'яну. Люблю гуляти полями, ходити на річку. Люблю слухати розповіді бабусі про все все, хочу чула це мабуть разів вже 100. А вона все розповідає як я була маленька, і як все в них була.
І це напевне останній раз, що я от так на довго приїхала сюди. А далі навчання, хоча залишається надія ще хоч на трішки приїхати сюди знову, не на день як приїжаю протягом року, а хоча б на тиждень. Просто відпочити. Саме тому, мабуть і хочеться зберегти у пам'яті, сфотографувати геть усе. Щоб лежала і нагадувало. А мене тут донечкою називають і байдуже, що я лише племінниця.
І знову кличуть вчитися до Львова. Красивого міста Лева)

Кусок дитинства

Сьогодні на горищі знайшла стару так звану "Анкету для друзів". Згадалось, що татко подарував її на 8 березня, така красива, ніби книжечка. Я нею так пишалась. Перший запис зроблено 8 березня 2003 року. 2003 рік, вісім років назад. І так мені потішно було читати те, що ми там писали. Сиділа і сміялась. А ще мої медведі, такі старенькі, потріпані, але такі рідні. Ляльки у яких гардероб був більший за мій. Моя залізниця подарована бабусею на День народження.  Передивилась це все і знову склала у коробку. Такі речі потрібні, щоб просто усміхнутись і згадати.

L.S.

Як би болісно не було це визнати, але вона змінилась. Не ті очі, не та людина, не моя вже вона, не моя. Людинка, яка була для мене тим чимось таким хорошим, світлим. Та, яку я могла слухати днями й ночами. Поступово все притухає. Люди змінюються і це особливо замітно, якщо бачитесь ви раз на місяць. 
А найбільше боліло те, що все так кінчилось без слів. Та дружба, що була така велика, і здавалось вічна, кінчилась без слів. Та дружба тихенько котилась з гірки і настав момент коли вона полетіла у прірву. Звідти вороття напевне вже нема. Вона сама так вирішила не спитавши у мене. На лиці була усмішка, а поза спину образи. Так не гарно, дуже не гарно. А я залишалась другом, незнаю чого але я вдячна їй за ті роки що вона була поруч. І спогадів у нас багато. Багато хорошого позаду.
Але люди змінюються. Сильно змінюються.
L.S. я твій друг, памятай це. 

Зовсім не те!

  Івана Купала. Це свято памятаю ще із далекого дитинства. Плели з бабусею віночки, а вона все співала, так гарно-прегарно співала. Вона й зараз любителька цього. А далі йшли й пускали на воду, при цьому примовляючи щось типу щоб суджений зловив і вернув. Мені тоді так любо було дивитись як течія підхоплювала мій віночок і несла все далі і далі. 

  А зараз у нас що? у клуб сходили, погуляли. Гарно так погуляли. 
  Але хіба це Купала?

  Всесвітній день поцілунків (англ. World Kiss Day або англ. World Kissing Day) — неофіційне свято, придумане в XIX столітті у Великобританії, а 20 років тому було затверджено Організацією Об'єднаних Націй. Святкується щорічно 6 липня
Цього дня у містах традиційно проводять різні конкурси поцілунків, учасники яких мають шанс виграти різні призи і подарунки («За найдовший поцілунок», «за найкрасивіший поцілунок», "за пристрасний поцілунок, та ін.).

Сам не гам і комусь не дам

  Ну от верне мене від таких людей, які тримають на відстані витягнутої руки. В момент коли ти вже в зневірі хочеш втікти вони притискують тебе, і просто не відпускають. Такі люди егоїсти. Незнаючи чого хочуть самі, вони ламають життя іншим. Привязують до себе і в критичний, відповідальний момент відштовхують. В момент коли зявляється якась впевненість в цій людині. Вони ніби хочуть довести, що ти помиляєшся. Що все зовсім не так. А можливо просто бояться постійності. Боться стати залежним. 
  Коли ти забуваєш, вони знову повертаються у твоє життя. Так яскраво, красиво, ніби нічого й не було. Такі люди схожі на маленьких дітей, які звикли, що іграшки лише їхні і все. Можна поділитись, дати погратись але додому все одно забрати мусить. Але ж люди не іграшки, вони не власність. 

У всьому винна "Вишня в шоколаді"

Вчора було добре, так добре, як не було вже давно. Я здійснила свій план до найменшої дрібниці і в деякій мірі пишаюсь цим. Сміялись до сліз, так щиро-щиро сміялись, і весело було. І не хотілося нічого, у той момент поряд було все, що потрібно. 

І хоча тиждень починається із головного болю, але це нічого. 
Повторім)

Бесполезно

Дождь разбил себе голову о щеки машин,так нелепо, такое не-лето. 
Бесконечные шарфы, конченные чувства, 
Короткие лав стори, возьми линейку.

Я вовсе не прошусь обратно. Я просто иногда скучаю...

  І от буває таке, що різко чогось не вистачає, точніше когось. Таке різке бажання позвонити, побачити, відчути ту людину, просто запитати як справи, дізнатись що та людина дійсно щаслива  і все, більше нічого. Коли зовсім не хочеться знову повторювати давно забуті помилки. Але ж ні. Потрібно уміти здавлювати це бажання в собі. 
  Іноді просто лише та людина могла б допомогти, лише та людина зрозуміла б. То така людина, що на завжди напевне. І берегти таких людей потрібно, навіть якщо вони не бережуть тебе. 

Виявляється не багато мені ж мені треба для щастя. Кілька вдалих фото викликали таку кількість задоволення.

Залишилось єдине - виспатись. Таким здоровим, довгим і міцним сном.

Приємно знати, що він завжди чекає дома

 

А зубки ці охороняють. З ними спокійніше.

І завжди вислухає він, і зрозуміє. Собаки мають краще серце аніж люди. І відчувати вміють, як ніхто. 

Я точно знаю, що порве любого, хто зробить боляче його хазяйці. 

 

Нарешті у житті хоча б якась стабільність. Повернула дорогих людей, яких в один момент так безглуздо втратила. Прочитала книжку, яка змінила уявлення про таке відчуття, як кохання. Переборола страх перед стоматологом.
І взагалі багато, що змінила.
То є добре.
Зміни - це добре, майже завжди.

Люди чаще всего дешевле, чем их одежда

Цель - это мечта с конкретным сроком её достижений

    Одного разу близька для мене людина сказала, що я вже занадто замріялась і щое нічого з цього здійсненню не підлягає. Тоді було так погано, як то в душу плюнули. Але я і виду не подала, що мене це вбило.
   Зараз переконалась, що мріяти таки треба. Треба ставити перед собою цілі, досягати їх і йти до чогось вверх. Не вихід боятись поразки, потрібно вірити у  себе. Не можна стояти на місці. Життя так і проходить повз, якщо за нього не боротись.

   Тепер я мрію про Львів, до такої степені закохалась в це місто, побувавши там лише декілька раз. Обожнюю їхню львівську чисту українську мову, простих людей. Там атмосфера якась не така. Хочу гуляти тісними вуличками, просидіти цілий день на Високому замку і просто дихати на повні легені. Там добре, дуже добре.

Ще раз переконалась, що маю таку властивість як все перебільшувати. Боялась іти до стоматолога, здається проблеми не важливі, але треба. Страшно було, дуже. І що? Сходила) трималась мужньо.
В житті якщо подумати нема нічого неможливого.

Без можливості повернутись назад

   Тепер прийшов такий період життя, коли події стаються в останнє. Першою із них стала остання поїздка в Онишківці. Чесно кажучи важко було їхати звідти і  розуміти, що повернутись туди більше не зможемо. Вже заходячи у автобус знову забігли в вагон, глянули в своє купе і вибігли.Заглянули в вагон, куди рік назад приїхали вперше. Згадали свою паніку і відчай. Але ж там було стільки всього памятного. Ми кпросто сиділи і згадували кожен своє. І якось моторошно було проходити по пустим місцям, де колись було так гамірно і весело. Ми ще довго оглядались назад, туди де нам було так добре. А Олька плакала, обернувшись до вікна тихенько захлиналась слізьми. І серце нам переверталось, що в останнє. Ми взяли від цієї поїздки все що було лише можливо.  Напевне ще довго будемо згадувати все це із усмішкою, а дещо з істеричним сміхом. Так, це дійсно того було варте. І безліч фото і відео, які залишають ту ниточку надії що можливо колись ми це повторимо. Та не буде вже того азарту, не буде тих витівок, того адреналіну.

    Далі останній перший дзвоник... 17 років, і напевне вже трішки доросла...
А вчора був гарний вечір, так погуляли гарно. А за весь вечір єдине фото на цифровику, і те їжака)