Я скучила, дуже. Чуєш? Мені так сильно чогось не вистачає, а можливо когось. І щось мені підказує що цього в магазині не купиш. Я відчуваю пустоту. Я так скучила... дуже. сильно. А ми розтягнули нашу дружбу на відстань натягнутої нитки.  Вона врізується у руки. боляче, так аж до крові. І я знаю, що скоро здамся, я відпущу ту нитку, розірвавши раз і назавжди все що було. Я втомилась, руки ослабли, а ти все не відпускаєш зі своєї сторони. Ми кожен держимо цю нитку із своєї сторони, не відпускаємо, стараємось зберегти щось, хоча розходимось у різні сторони, робимо боляче самі собі. Ми з тобою дурні. чесно. Хоча я навчилась багато у тебе. Я починаю забувати тебе. це страшно. Чесно. Щоб згадати те, що раніше саме випливало у памяті потрібно довго копирсатись у залишках спогадів.

слова, такі вже тьмяні й непотрібні, а так багато ще означають

Хотіла написати про те, що купила мандарини. І той їх запах для мене з святом асоціюється. Більше ніщо так не піднімає настрій, як сам цей запах. А ще що я все рідше згадую людей які далеко. Вони постають уже якимись розмитими постатями у пам'яті. Я боюсь забути їх. Забути найголовніше.

Але вибачайте написати толком нічого не вдалось, усі такі вже гарні слова, що крутились у голові кудись зникли. Найкраще випливає тоді, коли додому йду сама, от тоді і записувати треба.

Коли ж уже кінцева точка буде?

Сказати често, то  я втомилась. Організм виснажений. Потрібно відіспатись, але в чому проблема, що  й спати не можу. Бісить багато буденних речей. У школі холодно, набридли курточки і відморожені руки. А в 11 кабінеті муха бідненька замерзла. бісить що перенесли канікули, в той момент коли вони мені саме потрібні. Мені потрібно відпочити. Їздила на Львівщину і так мені хотілось залишитись.
Бісить, що кожен очікує від тебе щось велике, а сам ти невпевнений чи зможеш виправдати це. Втомлюють люди, що не вміють сміятись. Виникає бажання кинути людей у фотошоп. Неля сказала що я дурна, і що таке є неможливе.
Я чогось незнаю що хочу. Чогось не вистачає..
а він такий хороший виявився, навіть дуже)
Хочеться відпочити, причому від усього.

Я його сина-масина весь час називаю*

Сьогодні чадо моє забрали, Вовку. І так мені вже скучно за ним, що то капець. За 2 місяці я звикла до того, що дома завжди мене чекають. І зразу від дверей Наталя йому каже, що хресна його "не путьова" прийшла. А він регоче так. Напевне кращої усмішки немає ні в кого. Я люблю його цілувати, за день напевне більше сотні разів. І очі в нього такі карі-карі. Навіть Наталя визнала, що любить він мене найбільше за всіх. Такі ми вже якісь похожі, чи то що. Коханнячко то він моє єдине. Завтра прийду, а дома порожньо. Сьогодні цілий день стримувала сльози. Я знаю що скоро звикну без нього, але його ж то так не вистачатиме.
А далі залишається збирати гроші на дорогу. І чим по швидше їхати у гості)

Сьогодні бачила веселку. І згадалися слова, що для того щоб побачити веселку слід пережити дощ.  Пережити чи перестраждали. І я таки дочекалась тієї веселки у своєму житті. Я змогла, я зробила, я молодець. Я розумію, що стала змінюватись. Не зовнішньо. Характером. і я не знаю чи добре це. не знаю...

Дождь. Забытые признания в любви...

Ну от і почалася осінь. така як я її чекала. Холодний дощ, вітер і надмірна вологість повітря. Осінь не приносить нічого, вона лише забирає. недавно зрозуміла, що таки сумую за тією яку втратила. Чогось не вистачає таки.
Сидимо із Вовкою самі дома. Він сміється і любить закидати на мене ноги. А я цілую його по тисячі раз на день. А він лише сміється. Хоча маленький але любов він відчуває.
Приходить розуміння того, що не потрібно розмінюватись на дешевих людей. Гнилих з середини. бо потім так огидно розуміти, що так глибоко помилялась. Люди б'ються у відчаї розуміючи свої помилки, а я вже просто змирилась зі всім. Життя поступово відкидає людей у яких вийшов термін придатності у моєму житті.  і це правильно. усе у цьому світі правильно. Безглузді дзвінки. непотрібні повідомлення. здавалося свої, але такі чужі люди.  А листя осипаєть, дерева оголюють свою душу. а я все глибше закутую ту свою душу, щоб ніхто не відчув.
І все у мене добре. осінь, а у мене все добре. є кого любити, цілувати і віддавати любов. а це я вам скажу річ головна.

30 днів осені. дні навіть не ідуть, а летять. я не встигаю обертатися назад. А позаду залишаються люди. Я дивуюсь, але усе чудово. Мені знову сняться гарні, кольорові сни. Я автоматично прокидаюсь о 7.30.
 Сьогодні будемо вітати Нелю. Хороша вона. Люблю я її. І ті мої колишні А-ки, так вже швидко прижилися з нами, що от зараз без них вже неможу. Та й своїх забути не виходить, я не хочу забувати. Принесли у школу альбом, усі там разом, усі такі щасливі. І так вже защимило. Сумую за вами  то як... З життя тривалістю 17 років, щасливих 9 викинути не вийде.
Сьогодні місяць моєму хлопчику. Найкращому створінню на землі