Одного разу близька для мене людина сказала, що я вже занадто замріялась і щое нічого з цього здійсненню не підлягає. Тоді було так погано, як то в душу плюнули. Але я і виду не подала, що мене це вбило.
Зараз переконалась, що мріяти таки треба. Треба ставити перед собою цілі, досягати їх і йти до чогось вверх. Не вихід боятись поразки, потрібно вірити у себе. Не можна стояти на місці. Життя так і проходить повз, якщо за нього не боротись.
Тепер я мрію про Львів, до такої степені закохалась в це місто, побувавши там лише декілька раз. Обожнюю їхню львівську чисту українську мову, простих людей. Там атмосфера якась не така. Хочу гуляти тісними вуличками, просидіти цілий день на Високому замку і просто дихати на повні легені. Там добре, дуже добре.
Немає коментарів:
Дописати коментар