Я скучила, дуже. Чуєш? Мені так сильно чогось не вистачає, а можливо когось. І щось мені підказує що цього в магазині не купиш. Я відчуваю пустоту. Я так скучила... дуже. сильно. А ми розтягнули нашу дружбу на відстань натягнутої нитки.  Вона врізується у руки. боляче, так аж до крові. І я знаю, що скоро здамся, я відпущу ту нитку, розірвавши раз і назавжди все що було. Я втомилась, руки ослабли, а ти все не відпускаєш зі своєї сторони. Ми кожен держимо цю нитку із своєї сторони, не відпускаємо, стараємось зберегти щось, хоча розходимось у різні сторони, робимо боляче самі собі. Ми з тобою дурні. чесно. Хоча я навчилась багато у тебе. Я починаю забувати тебе. це страшно. Чесно. Щоб згадати те, що раніше саме випливало у памяті потрібно довго копирсатись у залишках спогадів.

А у мене й досі відмерзають пальчики суставчики, памятаєш? Я досі не навчилась робити перші кроки. А головне скільки я не сказала. Таких простих, але важливих речей. Я пишу це ніби востаннє. такі безглузді і дурні слова. Пробач за все зроблене і не зроблене, за все сказане і несказане. Пробач за те. що зараз пишу це.
Чорт забирай, як я скучила!!!
Та завтра я відпущу ту нитку, чесно більше не можу. Я нарешті замажу руки зеленькою, покрию їх шаром спогадів і змию. все буде добре. так має бути, повір.