Літо, а я йому вдячна. Я вдячна кожній людині, яка зробила це моє літо, таким особливим. Це було незабутньо. І чомусь у мене нема відчуття того, що воно вже закінчується. Я так і не зустрілась з Інесс. Людиною яку я обожнюю за те, що вона у мене є. Рік. Цілий рік я її не бачила, а далі буде ще один . Це єдине за що я зла на літо, воно не подарувало мені її. Ту, яку я знайшла саме літом.
6 годин, рівно стільки залишилось до початку осені. Будуть холодні дощі, під якими вже не так приємно буде гуляти. Не буде того, хто б зумів зігріти. Не вистачатиме тих усмішок, поглядів, не вистачатиме людини... Це буде по іншому. В крові ширяє якесь дивне відчуття. Чи це мандраж перед отим останнім першим дзвоником, чи просто осінь вже відчутна у повітрі. А я так і не можу вивчити вірша на перший урок. Я просто не можу його запамятати, не можу. На зміну гулянням і сну до 11, прийде дзвінок будильника. Перші тижні я його ненавиджу, а далі звикаю. Я вже очікую того хронічного недосипання. І бажання просто відпочити. Це буде вже скоро. Це все розпочнеться взавтра. У мене залишилась єдина остання осінь дома, з друзями, в школі. Вже осінь обійдеться без депресій, це буде інша осінь, це буде особливо.
А я чекаю свого малесенького чуда, заради якого варто буде жити. Я зроблю усе, щоб він був найщасливішим у світі. Абсолютно усе.
Немає коментарів:
Дописати коментар