А у Львові дощ. І місто стало зовсім похмурим. Люди знову кутають душі, ховаються від усього, навіть від себе. але дощ стає все пронизливішим.
А я виявляється швидко звикаю до людей. Вже є такі як були. Вже є хороші і теплі. Я звикла уже до всього. Звикла до міста, що вчитись. От тільки дощ. Він якось все міняє. А в мене є коханий. З ним мені завжди тепло. Не буду вдаватись в подробиці, бо це вже зовсім особисте, але мені з ним так добре. Він завжди буде для мене опорою, від цього легше.
Усе так швидко, люди біжать і не дивляться. Це не той теплий Львів, де сотні сидять біля фонтанів. Але він манить якось посвоєму. Тут так гарно. Це місто мрії. Я вже відчула ту насолоду коли можна просто сидіти біля фонтану у спекотний день, і коли до тебе долітають ті краплинки води. І як ми з Христиною тащились від того. А потім мокрі йшли на пару. Все тільки починається і я щаслива. Я знаю що буде не просто, але потрібно виривати щастя, потрібно боротись.
Колька каже завтра кінець світу, та де там) ще будемо ми жити) я завтра їду доми, на своє кохане ліжечко і маю з Олькою зустрітись. Ці символічні зустрічі. А ще я так страшенно за Катьою скучила. Ну так вже сильно.
А в Львові дощ. І так мені хочеться щось почитати, а не взяла з собою жодної з хороших книг. А ще я хочу купити якусь дуже гарну книгу, ще не вирішила яку, але гарну.
Немає коментарів:
Дописати коментар