Чогось не вистачає. І на тому місті дірка у якій гуляє вітер. А я все шукаю того хто заповнить мені ту дірку. Та все не ті, не ті. Вони навпаки роздирають її все глибше. А я хапаюсь за кожного в надії віднайти потрібне, а дірка все росте й росте. Чомусь ніхто не підходить, чомусь усе не те. Я знаю що десь є потрібне, але де? я все боюсь пропустити потрібну людину, боюсь зробитись величезною діркою. Без почуттів.. без емоцій...  І всі говорять, що пройде. Люди які самі плакали у мене на очах говорять, що пройде. Люди яких у один момент я змушувала повірити у себе, тепер хочуть змусити зробити щось подібне мене. здалась.  І всі говорять щось про силу, що сильна я... сильна я.... сильна і здалась... страшно? от і мені страшно... Таке огидне відчуття порожнечі, коли ти не знаєш чим її заповнити...