Учора була Незалежність. 21 незалежність нашої країни. І дивно думати про те, чого ми досягли. Я розумію, що усе змінюється. Люди стають абсолютно чужими. Нема тієї ниточки тепла. Від цього відчуття можна замерзнути. та ні. Якось навчилась уже миритися з цим.
Все просто.
Люди відбирають людей потрібніших їм. Інших викидають. А у мене автомат. Люди самі розуміють, що більше нема нічого спільного. Люди ідуть. Ниє. Ниє щось далеко. Незнаю навіть де.
Та все просто.
Так хотілося танцювати, танцювати так, як колись. А Катя була вже в поїзді. Вона їде у свій далекий Харків, невідомий для мене Харків. І враження таке, що ніби в іншу країну виїжає. Як мені її уже невистачає.
А Олька їде в Київ. Так чогось мені болісно це розуміти. Ми їдемо куди хочемо, але уже не разом. А що буде далі?
Мені чомусь стає шкода людей. Вони залишають спогади. Це як кадрики у фотоапараті ще тих часів. Кожен про щось говорить. Я навіть не уявляю чим завершити цей допис.
Усе просто. Хочеться просто читати.
Усе так мало бути.
Все просто.
Люди відбирають людей потрібніших їм. Інших викидають. А у мене автомат. Люди самі розуміють, що більше нема нічого спільного. Люди ідуть. Ниє. Ниє щось далеко. Незнаю навіть де.
Та все просто.
Так хотілося танцювати, танцювати так, як колись. А Катя була вже в поїзді. Вона їде у свій далекий Харків, невідомий для мене Харків. І враження таке, що ніби в іншу країну виїжає. Як мені її уже невистачає.
А Олька їде в Київ. Так чогось мені болісно це розуміти. Ми їдемо куди хочемо, але уже не разом. А що буде далі?
Мені чомусь стає шкода людей. Вони залишають спогади. Це як кадрики у фотоапараті ще тих часів. Кожен про щось говорить. Я навіть не уявляю чим завершити цей допис.
Усе просто. Хочеться просто читати.
Усе так мало бути.
Немає коментарів:
Дописати коментар