чудово *__*

Привіт* зайшла, щоб просто розповісти,  що у мене все добре. Все рідше маю час просто про щось подумати своє, усе так швидко. Але я задоволена. У мене найкращі друзі і мені з ними тепло. Вже скоро рік як ми разом і я його кохаю*

Life is love

Більше місяця не писала тут. Ну як сказати не писала, щось пробувала, але толкового нічого не виходило. Ніяк не могла всі думки зібрати разом. Зараз біля 1 ночі, прийшла від Кольки і раптом захотілось написати. Написати про все і відразу.
Мені у Львові добре. Тут усе якесь інше, мені тут тепло. Хоча і у Львів приходить майже зима.
Я чогось раптом подумала що скучила за школою, однокласниками, за всім. От просто скучила. От так на момент. Я хотіла б от просто тиждень прожити зі школи знову. Щоб все було знову просто. Бо тут не просто. Я от досі не розумію людей які питають де мені краще було у школі чи в університеті. Та це ж не порівняти! це як два зовсім інші світи.
і скучила за тим, якого більше не вернути.

У мене знову інтернет) ви навіть не уявляєте, як то тяжко коли у гуртожитку нема нету)
Сьогодні находилась) Спочатку фізра (з такими темпами я скоро на шпагат стати зможу), потім шукали Ощадбанк, а ще по квитки їздили і Вові дзигу шукали) велике місто, а дзиги нема. Притопала доми ледь жива, якщо це можна назвати притопала.
А так у мене все гаразд. Цей тиждень виявився для мене вдалим)
А в суботу їду до Вовчика свого коханого, свого маленького чуда.
ОТ і все))
В суботу з Олькою гуляли. Так дивно було сидіти біля школи. І знаєте незнаю я як кажуть люди що не сумують за школою. Університет і школа - це зовсім різне. Це навіть порівняти неможливо. Та в школі ми уже чужі. І якось саме собою розуміється, що вже на рівень вище.

спати треба, бо завтра раненько вставати. Я вже ненавиджу ранки. Вже прийшла та пора коли хочеться спати, і то багато спати.
Повинна не забути Христі "Записки українського самашедшого". Яка ж шикарна книга. А тут ще стільки книгарень. Отримаю стипендію - куплю якусь! обовязково!

Час працює на тих, хто працює на нього

А у Львові дощ. І місто стало зовсім похмурим. Люди знову кутають душі, ховаються від усього, навіть від себе. але дощ стає все пронизливішим.  

А я виявляється швидко звикаю до людей. Вже є такі як були. Вже є хороші і теплі. Я звикла уже до всього. Звикла до міста, що вчитись. От тільки дощ. Він якось все міняє. А в мене є коханий. З ним мені завжди тепло. Не буду вдаватись в подробиці, бо це вже зовсім особисте, але мені з ним так добре. Він завжди буде для мене опорою, від цього легше.

Усе так швидко, люди біжать і не дивляться. Це не той теплий Львів, де сотні сидять біля фонтанів. Але він манить якось посвоєму.  Тут так гарно. Це місто мрії. Я вже відчула ту насолоду коли можна просто сидіти біля фонтану у спекотний день, і коли до тебе долітають ті краплинки води. І як ми з Христиною тащились від того. А потім мокрі йшли на пару. Все тільки починається і я щаслива. Я знаю що буде не просто, але потрібно виривати щастя, потрібно боротись.

Колька каже завтра кінець світу, та де там) ще будемо ми жити) я завтра їду доми, на своє кохане ліжечко і маю з Олькою зустрітись. Ці символічні зустрічі. А ще я так страшенно за Катьою скучила. Ну так вже сильно. 

А в Львові дощ. І так мені хочеться щось почитати, а не взяла з собою жодної з хороших книг. А ще я хочу купити якусь дуже гарну книгу, ще не вирішила яку, але гарну. 

бувай* і пам*ятай)

як же я давно тут не була... сиджу у Львові і вчу англійську. Народ, я вчу англійську) так, і таке буває. а знаєте я ні разу не пожаліла про те що поїхала у Львів а не Київ. Таке вже гарне місто. Я ще так багато маю побачити. А ще я посилено вчуся, ой як я вчуся. Усе  у мене гаразд. Сумую страшенно, і то за всіма. Усе не так вже і складно. Тут простіше. а може і ні. Тут просто сам відповідаєш за себе. Це головне. Наступний крок до дорослого життя. Потрібно чітко розрізняти градацію всіх сходинок. Усе що стається, усе це потрібне. Ну правда ж?
 А ще я страшенно хочу у Оперний, у цирк і ще багато куди. А ще я хочу спати. так так так)
і завтра мені аж на 3 пару. От що для студента щастя. Поспати можна добряче. Проснусь то допишу.
цілую і люблю*

Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі...

Учора була Незалежність. 21 незалежність нашої країни. І дивно думати про те, чого ми досягли. Я розумію, що усе змінюється. Люди стають абсолютно чужими. Нема тієї ниточки тепла. Від цього відчуття можна замерзнути. та ні. Якось навчилась уже миритися з цим.
Все просто.
Люди відбирають людей потрібніших їм. Інших викидають. А у мене автомат. Люди самі розуміють, що більше нема нічого спільного. Люди ідуть. Ниє. Ниє щось далеко. Незнаю навіть де.
Та все просто.
Так хотілося танцювати, танцювати так, як колись. А Катя була вже в поїзді. Вона їде у свій далекий Харків, невідомий для мене Харків. І враження таке, що ніби в іншу країну виїжає. Як мені її уже невистачає.
А Олька їде в Київ. Так чогось мені болісно це розуміти. Ми їдемо куди хочемо, але уже не разом. А що буде далі?
Мені чомусь стає шкода людей. Вони залишають спогади. Це як кадрики у фотоапараті ще тих часів. Кожен про щось говорить. Я навіть не уявляю чим завершити цей допис.
Усе просто. Хочеться просто читати.
Усе так мало бути.

У своєму житті потрібно залишати місце для свого життя...

Давненько я тут не була, а знаєте все швидко змінюється. Нарешті відчуваю себе повноцінною людиною. Тепер я зі статусом, тепер я студентка Львівського національного університету імені Івана Франка. Ось така моя мрія здійснилась. Як же я марила цим містом, цими людьми, цим усім. Я відчуваю себе абсолютно щасливою людиною, усе так як мало бути. Сьогодні бачила надпис «Не бійся боротись! Люби Україну». І знаєте так воно мені в голові засіло. Потрібно боротись за все. Людині потрібно мати лише бажання, всього іншого вона може досягти сама. 

А ще Андрій казав, що не можна просто відпускати людей. Але що ж з ними робити. Тримати на прив’язі зовсім не вихід.  Все одно рано чи пізно людина перегризе той шнурок. Я розумію що люди ідуть, бо вони самі того хочуть. Усе так швидко. 
Хотілось написати дуже багато, але як завжди просто не можу зібрати це все разом. Напишу про свого хлопчика, який уже сам ходить. Йому все скоро рік, а знаєте навіть не відчуваю. Здається ще вчора я його так вимолювала. Воно таке кохане і моя, а це найголовніше. А ще зі мною у Львів їде мій милий. Стає не так страшно. Коли він поруч я нічого не боюсь. Якісь такі банальні слова, але всеж.
Хочеться зробити щось глобальне, але вистачає сили лише на те щоб написати новий допис тут. Як же багато мені хочеться зробити. Лишаються лише лічені дні  і розпочнеться вже нова сторінка життя. А ще мені скоро 18, повноліття яке я відсвяткую далеко. Якось незвично писати таке, але ж нічого. У мене все буде гаразд, я впевнена у цьому. 

Не на секунду,не на день,просто на вічність...

У мене нарешті розпочалося літо. Я здала усі ЗНО. Скільки нервів, зусиль та бажань. Але ми це зробили. Відсвяткували це закінчення. Пили шампанське і говорили про майбутнє. А скільки казусів на тому ЗНО. Хто не був, то той не знає.
Зараз нарешті маю змогу читати те що дійсно хочу, а не те що треба по програмі. У мене грандіозні плани на моє літо. Воно має бути ще шикарнішим за попереднє. Я скоро десь поїду до Вовки, а він вже пару кроків сам робить. Він у мене найкращий.
Відчуття невагомості, це саме той момент коли потрібно зробити вибір. А я не знаю, що я бачу у майбутньому. Страшно зробити неправильний вибір, дуже страшно. Але головне мати підтримку, тоді пережити можна все.
Ходили до школи. І все ніби як завжди: посиділи на перилах з Тамарою Йосипівною, а вона така щаслива була, що ми прийшли. А я у школі відчуваю себе як удома. Важко буде, але це потрібно, щоб перейти на інший рівень розвитку. Це просто інша сходинка людського життя.

За гроші не купити тільки час

Ми закінчили школу. На випускному все відбувалось занадто швидко. Мінялись люди, обличчя, всі заворожено дивились на нас, а ми як завжди. Для мене випускний був сном. Усе здавалось однією із фінальних репетицій. Але в один момент все закінчилось. Тамара Йосипівна плакала. Я останній раз обіймала її і ще тоді не розуміла, що це кінець. Ми так і не зустріли сонце. Сама погода протестувала проти цього всього. В останні моменти всі говорили такі приємні речі, що аж тепліше ставало.
До мене лише зараз починає доходжити розуміння того, що ми закінчили школу. Що більше ми ніколи туди не підемо на урок. Пройшов тиждень від випускного, а я вже сумую. Відчуття канікул, що завтра все буде як завжди.
Скільки б я не говорила, але я буду страшенно сумувати за школою. Можливо лише зараз, але буду.
Я люблю вас, мої любі випускники* не забувайте це*

Прорвемся =)

Сьогодні моєму хлопчику 8 місяців. А правда ж ми великі?
все ближче оті останні миті. Страшно. Я не уссвідомлюю, що то вже кінець. Я боюсь випробувань. Мене страшенно болить голова. Я розумію що не можу просто розслабитись. Все буде добре 6 червня.  ябуду сидіти і ні про що не думати.
все буде добре!!!

А Михайло Миколайович сказав, що ми як вагітна жінка, так чекали того моменту, а зараз незнаємо що робити. Я йому вірю, він у нас хороший дуже)

Кожен фініш - це новий старт...

Учора був мій останній звичайний день у школі. Ми закінчили школу учора. Подитись назад і стає якось не по собі. 11 років ми чітко знали куди прийдемо 1 вересня. А зараз невідомість. Вчимо вірші на нашу останню шкільну лінійку. А НЕ ВІРИТЬСЯ!!! вчора ішли як звично зі школи. Чогось занадто швидко прийшла ця довгожданна мить. У школі залишається багато, ми ще  стільки всього не зробили. Цілий рік говорила, що не буду плакати. А зараз незнаю. Я не вірю, що це вже фініш. Шкільний отой фініш.
Я напевне буду сумувати за кожним. Мені і досі не вистачає мого 9-Б. А що говорити про цих? Це вже доросла і міцна дружба. Хочеться зберегти її. Бажання обійняти всіх і так і не відпускати.
У четвер останній дзвінок, останній урок, останній погляд, такий дитячий погляд. Я чогось боюсь раптом розревітись. незнаю. Я справді незнаю за чим буду плакати. За школою, за роками, за людьми?

Привкус разбитых, выношенных губ

Знову втомлена, страшенно. Вже і Вовка не допомагає. Як можна просити людей щоб вони мене зрозуміли, коли я сама себе вже не розумію.
Я все більше розчаровуюсь у цьому світі і у собі також. Всі мрії, уявлення, плани розбиваються. Летять, летять і ніхто вже не зловить. Це вже все.
Сьогодні довго йшла додому. Я йшла повільно, а голову знову переповнювали думки. Я все відтягувала прибуття, хотілось іти все далі.
Я все бульше розчаровуюсь у собі. Я не досягаю поставлених цілей. Занадто рано я здалась. Зарано!!

Засобом контрацепції не дуже хочеться то бути....

Люди падали в моїх очах і розбивались об каміння. З того провалля вони більше ніколи не повертались назад. А я стояла і не робила нічого. це було паралельно до мене. У іншій галактиці, у іншому житті.

Я забула те, про що варто памятати. Люди завжди звинувачують у всьому інших, не бажаючи бачити причину у собі.
Я ж мовчу.
Люди забувають що потрібно цінувати. Ми віримо примарам, не задумуючись над тим що колись таки все вилетить назовні.

Знову відчуття,

Справжнім друзям не забудь, подзвони. Бо добре чи зле, з тобою завжди вони

Відчуваю себе їжаком. Як тільки зявляються проблеми - я скручуюсь у клубок і випускаю голки. Я знову стала замикатись у собі. Все настільки виснажує, що сил боротися просто не вистачає. Так багато думок хочеться розповісти, але не вистачає слів. У потрібний момент не вистачає слів. залишається просто мовчати. а він страшенно злиться коли я так роблю. Я тоді навіть сама на себе зла.
Якби ж хто знав скільки чернеток висить у мене на цьому сайті. В мене не вистачає слів щоб завершити все те, що крутиться в голові.

 Все більше відчуваю себе зайвим пазлом. це відчуття коли картинка вже складена, а залишається ще один пазл. Зайвий. Тим пазлом напевне є я.
Я так втомилась морально. Зараз доля вирішується, а я незнаю чого хочу далі. Ви відчували колись коли мрія в друзки розбивається? от я незнаю чи варто спробувати. У такі моменти кожен розкриває своє обличчя. Люди тіні, та хіба тіні щось відчувають?

У нас весна.

 Нарешті стан душі збігається зі станом погоди.

Час залишає сліди на руках, на губах, на душі...

Прийшла весна. А мені наснився дуже дивний сон. Я кудись все бігла, а від кого не пам'ятаю. Але це не головне. Зараз голову заполонили думки про колишнє. Я розумію, що щаслива зараз. І так мені смішно читати те, що писала колись. Усе було якось так боляче, якось паралельно до мого сьогодні. Сьогодні я щаслива. Я навіть не знаю чи змогла б винести усе це зараз. Я якась слабка стала. У мене є той хто завжди захистить, я покластись на нього можу. І то так приємно, завжди відчувати себе захищеною. Завжди тепло.
Я розумію, що на зміну кожній людині яка якимось чином іде з мого життя приходить інша.
Троє моїх друзів пішли, змінились, не стало. І це не безслідно. Я б без душі була, якби не згадувала. Лише хороше, я пам'ятаю лише хороше. Я памятаю їхні усмішки, я памятаю усе.
Колись можливо усе зміниться, повернеться назад. Але це буде колись.

Це буде уже завтра

Завтра буде вже весна, завтра я поїду до Вовки, завтра в Надєжди День народження)
усе це завтра.
Мій крихітка уже такий дорослий, у нас вже перший зубчик є і вже стояти сам навчився. Я так страшенно за ним скучила. Описати того не можна. Це одне з моїх найбільших кхань. Мій Вовчик.

я чогось так чекаю весни, незнаю. Вона якісь зміни несе. Усе у мене добре й так. Саме зараз розумію що щастя н езалежить від пори року, щастя воно в людях.

Сьогодні день який буває раз на 4 роки. Незнаю я як це людям котрі у цей день народились. Дивно якось.
У нас сьогодні 3 місяці, такий собі маленький ювілей.

Він мене на 1 більше любить, ніж я його люблю*

Така мала, а стільки щастя)

                                                                                           М.М.А.

Враження того, що моє місце зайняте. Та ще якби людина гідна була, а так. якось незвично. Стільки всього зроблено, а чи дійсно це все потрібно?
Мене сьогодні злість брала. Така величезна злість. Люди не розумііють усього того, що ти для них робиш. Ніякої вдячності. Мене аж сіпало, ну як так можна?

А я ще я тут вмираю, страшенно болить живіт(

На дворі сьогодні гарно дуже. Така вже теплиня. Знову дістала кроси і шапку легку, значить весна не за горами. Сьогодні взагалі дуже день гарний. Чогось усе мені таке щастя приносить.
Мені сьогодні усміхалась дівчинка маленька, така хороша, рочків 5.Якось особливо вона так дивилась і мені хороше стало. Діти щирі - це головний признак дитинства.

Мій Вовка хоч який маленький, але любить мене рівно так багато, як я люблю його.
Я йому все обіцяю що весною приїду, що медведя привезу і нарешті на руки візьму.
Я за ним скучила дуже.

А ще  я сьогодні вчилась багато. Нарешті здається я вже здорова.
Завтра у мене кр з алгебри. Цілу тему я дома просиділа, завтра бум ржати.

Веснааааааааааааааа

У повітрі весна. Я вам справді кажу. Чи це вже інфекційне захворювання під назвою любов. Ну бо таке вже твориться, що аж подивитсь мило. Незнаю. Але для мене у повітрі вже весна. Я люблю весну. Якось банально, але люблю. Люблю уже сам її розквіт. Але для того щоб дочекатись розквіту, потрібно пережити надмірну вологість і кашу під ногами. Я люблю весну. Люблю коли цвітуть вишні і яблуні, і алича у тьоті Ані.

А ще страшенно хочу до лісу, такого вже гарного теплого лісу. Хочу лежати і дихати на повні легені.


Весною я закінчу школу....

Отто Молочій

Ну я ж казала

=**

Ви уявіть, Маряна хвора. Та ще й ангіна.
Їм таблетки, полощу горло і ще багато всякого противного роблю.
У віторок Валентина, не те щоб я чекаю цей день, але якось тепер теплом мені віє. Хоча скучила я шалено.

А ще я так і не випила за здоровя Тарасика. Двічі нагода була, та не доля. Так як святкували ми ДН Тараса не всяткував ще ніхто. Це був незабутній вечір, таки точно.

Сидимо дома, а я чогось ще більше втомлена. нагнітає те, що залишається так мало часу.
Були на зустрічі з випускниками. І так смішно було дивитись на дорослих людей, які у стінах школи повертались душею у ті далекі роки. Коли вони згадували найсмішніші пригоди, прізвиська. Для них кожен закуток це своя історія, відмінна від нашої.
А через роки і ми будемо приходити, дивитися і зі сльозами на очах згадувати.
Якщо често, я навіть не уявляю як маю попрощатись зі школою, таке враження що потрібно попрощатись зі всім.

О, мені ще страшенно чіпсів з морозивом хочеться. Дивне сполучення, особливо коли у тебе ангіна.

Одуванчик*

Час іде швидко. Уже 2 місяці пройшло, а ніби вчора.

Все так швидко, так миттєво і так добре. От часом думаю про те, скільки часу було втрачено. Скільки всього не зроблено. Скільки людей втрачено, і стільки ж нових знайдено.
Мені тепло всередині, біля серця.  І зараз мені добре. Я навчилась жити одним днем, любити одним днем, любити одного.

В мені зародилось чудове почуття, і тому я собою пишаюсь. Я любити навчилась. Мені сняться знову сни, хоча я часто не пам'ятаю їх. 

Я зараз живу, не існую...

Життя не стрічка, назад не перемотаєш.

У світі все правильно. Ми часто не розуміємо чому ж так стається, але все так має бути. це правильно.
Оце задумалась про час. якихось 3 місяці залишається до закінчення школи. До випускного. Не вірю! справді я ще толком не усвідомлюю цього. Це ж тільки ми уміємо сніжки у класі грати, бо на дворі холодно. Це все таке рідне. і кожен у тому класі рідний. ще 3 місяці.
Я одночасно хочу, але і боюсь кардинальних змін. Там все розпочнеться по іншому. Там все буде не так.
І от чомусь вже так я хочу щоб від школи в мене лише хороше залишилось. Я хочу приходити у гості і щоб мені там кожен раз добре було, щоб раді бачити були.
я впевнена, що сумуватиму. і плакати на випускному буду. я буду плакати не так за школою, як за тими роками які я у ній провела. Наступний крок вже буде інший.

Потрібно вірити і все можливо зміниться на краще...

Мене лякає швидкоплинність цього світу. В один момент, за лічені секунди можна втратити людину. Боюсь...
Безглузді випадки, безглузда доля. В такі моменти розумієш у кого яка душа. Я не знайду напевне жодного байдужого, усі хвилюються, усі хочуть докласти хоча б якусь елементарну частинку для допомоги. Із віком розумієш, що віддавати для добра краще ніж отримувати.
Ми всі віримо у краще, у те що не може молоде життя от так обірватись. Обірватись на півдороги. НЕ МОЖЕ!
А знаєте віра породжує дива. Я щиро вірю у те, що диво буде. воно просто повинне статись.

Дивна аналогія, ми втрачаємо найважливіше. Шкода!!!

У людях щастя, памятайте!

Все чудесно. Мій новий 2012 рік розпочався саме так як хотілось.
я щаслива.
я розумію що для мене кожен рік приносить щось нове, хороше та бажане.
Ми напились шампанським, сміялись, говорили красиві тости і гуляли. 
Дівчатка, мої кохані дівчатка. я така рада що зустріла новий рік саме з ними. У нас було все ідеально, вони у мене ідеальні.
я не пам'ятаю чи загадала бажання. але я така щаслива.
ішла додому за руку з своїм щастям, 5 ранку а я ще не хотіла спати.
мені було так добре, я не люблю прощатись.
А дома Вовка мене чекав, мій любий коханий найкращий племінник.


а зараз 2 січня, у мене новорічний настрій. я сиджу на дивані закутана одіялом, п*ю шампанське, їм цукерки та у 100-ий раз дивлюся Сам у дома.
Що потрібно ще для щастя?


Я щиро дякую вам, моїм друзям. я дуякую за підтримку, за поради, за те що ви просто є. 
я надіюсь що ми і далі будемо разом, незважаючи на відстані, незважаючи ні ні що.
я вас обожнюю любі, знайте це*