Ви уявіть, Маряна хвора. Та ще й ангіна.
Їм таблетки, полощу горло і ще багато всякого противного роблю.
У віторок Валентина, не те щоб я чекаю цей день, але якось тепер теплом мені віє. Хоча скучила я шалено.

А ще я так і не випила за здоровя Тарасика. Двічі нагода була, та не доля. Так як святкували ми ДН Тараса не всяткував ще ніхто. Це був незабутній вечір, таки точно.

Сидимо дома, а я чогось ще більше втомлена. нагнітає те, що залишається так мало часу.
Були на зустрічі з випускниками. І так смішно було дивитись на дорослих людей, які у стінах школи повертались душею у ті далекі роки. Коли вони згадували найсмішніші пригоди, прізвиська. Для них кожен закуток це своя історія, відмінна від нашої.
А через роки і ми будемо приходити, дивитися і зі сльозами на очах згадувати.
Якщо често, я навіть не уявляю як маю попрощатись зі школою, таке враження що потрібно попрощатись зі всім.

О, мені ще страшенно чіпсів з морозивом хочеться. Дивне сполучення, особливо коли у тебе ангіна.