Люди падали в моїх очах і розбивались об каміння. З того провалля вони більше ніколи не повертались назад. А я стояла і не робила нічого. це було паралельно до мене. У іншій галактиці, у іншому житті.
Я забула те, про що варто памятати. Люди завжди звинувачують у всьому інших, не бажаючи бачити причину у собі.
Я ж мовчу.
Люди забувають що потрібно цінувати. Ми віримо примарам, не задумуючись над тим що колись таки все вилетить назовні.
Знову відчуття,
яке було близько 2 років тому. Знову хочеться кудись втікти. тільки тепер я б захопила із собою декілька людей, найкращих людей. Та місце призначення Демидівка. Ні кроку вбік. Усе так має бути.
Цінуйте справжніх, вони будуть з вами завжди.
Я забула те, про що варто памятати. Люди завжди звинувачують у всьому інших, не бажаючи бачити причину у собі.
Я ж мовчу.
Люди забувають що потрібно цінувати. Ми віримо примарам, не задумуючись над тим що колись таки все вилетить назовні.
Знову відчуття,
яке було близько 2 років тому. Знову хочеться кудись втікти. тільки тепер я б захопила із собою декілька людей, найкращих людей. Та місце призначення Демидівка. Ні кроку вбік. Усе так має бути.
Цінуйте справжніх, вони будуть з вами завжди.
Немає коментарів:
Дописати коментар